Наукове співробітництво України з країнами східної Европи в соціально-гуманітарній сфері (1970-1980-і роки)

                                             РОЗДІЛ 3
    СПІВРОБІТНИЦТВО  УКРАЇНИ  З  МІЖНАРОДНИМИ  ОРГАНІЗАЦІЯМИ  В  СОЦІАЛЬНО-
      ГУМАНІТАРНІЙ СФЕРІ.

    Інтенсивний розвиток міжнародних відносин у галузі політики, економіки,
науки, мистецтва, освіти в останній третині ХХ ст.  супроводжується  значним
кількісним зростанням  міжнародних  організацій  усіх  типів  і  розширенням
сфери їхньої діяльності. При цьому спостерігається тенденція  до  чисельного
збільшення власне наукових установ у зв’язку з інтернаціоналізацією науки  і
перетворенням її у важливий  фактор  міжнародного  спілкування  та  світової
політики. Так за даними міжнародної статистики, з усіх існуючих  організацій
приблизно 75 відсотків складають  міжнародні  організації  з  природничих  і
соціально-гуманітарних наук (40.-с.127).
    Міжнародні   організації,   будучи   самі   результатом    міжнародного
співробітництва, виникали у процесі розвитку науки  й  виходу  її  за  рамки
національних кордонів. Вони створювалися для  здійснення  спільних  наукових
досліджень, які вимагали координації дій вчених різних країн,  опираючись  у
тій чи іншій мірі на фінансову підтримку  з  боку  національних  академій  і
наукових центрів. У цілому, міжнародні  організації,  які  в  тих  чи  інших
формах займаються проблемами розвитку науки, можна умовно розділити  на  дві
категорії.  Першу  з  них  становлять   урядові   організації:   Організація
Об’єднаних Націй  (ООН),  Організація  Об’єднаних  Націй  з  питань  освіти,
науки, культури (ЮНЕСКО), Всесвітня  організація  охорони  здоров’я  (ВООЗ),
Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародне агенство  з  атомної  енергії
(МАГАТЕ), Університет ООН, Програма розвитку ООН  (ПРООН),  Програма  ООН  з
навколишнього середовища (ЮНЕП) та  багато  інших,  створених  після  другої
світової війни.  Вони  чинять  вплив  на  планування  діяльності  неурядових
наукових організацій, фінансують проведення  міжнародних  наукових  заходів,
виконання  програм  і  проектів  у  галузі  дослідження  космосу,   вивчення
світового океану, Антарктики, біології,  охорони  навколишнього  середовища,
проблем культурного, політичного та соціально-економічного характеру.
    Дедалі помітнішу  роль  у  сучасній  Європі  відіграють  субрегіональні
об’єднання,  у  які  тією  чи  іншою  мірою  включені  колишні  країни  РЕВ:
Чорноморське  економічне  співробітництво  (ЧЕС),  Рада  країн  Балтійського
моря, Вишеградська група, Центральноєвропейська ініціатива і ін.  (54;  67).
Субрегіональна  інтеграція  східноєвропейських  країн  зумовлюється  певними
причинами : їх спільним  історичним  минулим  та  регіональними  інтересами,
географічним положенням,  а  також  політичними  й  економічними  зв’язками,
можливостями та прагненнями.  Геополітичні  передумови  вимагають  посилення
субрегіоналізації інтеграційного процесу. Це—запорука як політичної,  так  і
економічної стабілізації.
    До  другої  категорії  можна  віднести  неурядові  міжнародні   наукові
організації. Їхня діяльність підтримується науковоми установами,  академіями
наук, науково-дослідними радами чи урядами різних країн. У  свою  чергу,  ці
організації також можна розділити на 3 групи:
         1. Міжнародна рада наукових спілок  (МРНС),  а  також  організації,
які входять у цю систему: Міжнародна астрономічна спілка, міжнародні  спілки
теоретичної і прикладної  фізики,  хімії,  механіки,  біофізики,  Міжнародна
радіоспілка,    міжнародні    спілки    біологічних    наук,    математиків,
кристалографів, геологів тощо, які історично виникли наприкінці  минулого—на
початку  нинішнього  століття.  Вони  працюють  у   галузі   теоретичних   і
прикладних  наук,   володіють   значними   фінансовими   засобами.   Наукова
спрямованість їхньої діяльності визначається власними статутами.
      Наукові  спілки  пов’язані  довгостроковими  угодами  з  міжнародними
науковими організаціями. Виступаючи в якості експертів  останніх  з  проблем
науки, одержують від них фінансову підтримку.
    Ще  на  рубежі  1960-1970-х  рр.  МРНС  перетворилась  на  універсальну
міжнародну неурядову наукову організацію, діяльність якої охопила  глобальні
міжнародні  проекти  і  програми,  пов’язані  з   вирішенням   найскладніших
наукових завдінь, продиктованих зростаючими темпами НТР. На  початку  1980-х
рр. МРНС уже координувала діяльність 113 країн світу в  галузі  природничих,
точних і соціальних наук. Україна співпрацює з  Міжнародною  радою  наукових
спілок на правах національного члена з  1992  р.  Прийняття  АН  України  до
складу МРНС стало свідченням неабиякого авторитету української науки в  очах
світової наукової громадськості.
2.  Спеціалізовані  міжнародні  неурядові  організації,  які  не  входять  у
 систему МРНС: Міжнародна астронавтична федерація, Міжнародна  федерація  з
 обробки інформації, Міжнародний інститут зварювання, Міжнародна  федерація
 по документації, Міжнародне товариство з вивчення походження життя  і  ін.
 Об’єднуючи авторитетних вчених світу,  вони  виступають  членами  багатьох
 неурядових організацій, мають власні  статути  і  керівні  органи.  Багато
 представників згаданих  організацій  виконують  функції  консультантів  та
 експертів  урядових  установ  з  розробки  особливо  важливих  програм   і
 проектів.
      3. Міжнародні організації соціально-гуманітарної наукової галузі. Вони
         об’єднуються у системах Міжнародної ради соціальних наук  (МРСН)  і
         Міжнародної ради з філософії та гуманітарних наук (МРФГН).  Уже  на
         початку 1980-х рр. вони об’єднали більше  100  відомих  міжнародних
         аукових об’єднань з філософії,  історії,  соціології,  політології,
         права, мовознавства, літературознавства тощо.
    МРСН  було  створено  ЮНЕСКО  з  допомогою   компетентних   міжнародних
організацій у 1952 р. Згідно зі статутом МРСН, Рада  покликана  координувати
на  міждисциплінарному   рівні   діяльність   своїх   членів,   підтримувати
проведення  міжнародних  наукових  конгресів,  конференцій,  симпозіумів   і
семінарів, сприяти розвиткові  соціальних  наук  у  світі  (5.-с.278).  МРСН
виконує спільно з  асоціаціями-членами  значну  кількість  міждисцмплінарних
програм і  проектів,  серед  яких  “Інформація  і  документація”,  “Наука  в
сучасному  світі”,  “Грамотність,  соціальні  зміни  і  розвиток”,  “Світові
моделі”,  “Всесвітній  розвиток  соціальних  наук”  тощо.   Рвдв   координує
виконання контрактних зобов’язань своїх членів перед ЮНЕСКО  з  порівняльних
досліджень, проблем освіти, економіки,  навколишнього  середовища  та  інших
планових питань.
    З ініціативи ряду неурядових наукових організацій і при сприянні ЮНЕСКО
у 1949 р. утворено Міжнародну раду з філософії  і  гуманітарних  наук.  Мету
Ради  становить  розвиток  постійних  зв’язків  між   організаціями-членами,
координаційна робота в галузі поширення  гуманітарних  знань  і  допомога  у
налагодженні   ефективної   взаємодії   міжнародних    неурядових    установ
гуманітарного  профілю.   На   контрактно-договірній   основі   або   шляхом
призначення експертів для здійснення різноманітних заходів МРФГН  співпрацює
з ЮНЕСКО, виконуючи значну кількість її доручень та проектів.
    Багато міжнародних наукових організацій  з  різних  напрямів  соціальо-
гуманітарного пізнання функціонує поза рамками  МРФГН  і  МРСН.  Серед  них:
Міжнародна асоціація з вивчення  середземноморських  цивілізацій,  Всесвітня
асоціація інститутів і товариств з вивчення  історії  і  соціальних  проблем
робітничого руху, Міжнародне гегелівське  товариство,  Міжнародна  асоціація
регіональної науки, Міжнародне товариство  соціального  захисту,  Міжнародна
асоціація з порівняльного літературознавства і багато інших.
    Не входять у системи  МРСН  і  МРФГН,  але  підтримують  з  ними  тісні
контакти Міжнародна асоціація з  економічної  історії,  Міжнародний  комітет
славістів, Міжнародна  асоціація  з  вивчення  країн  Південної  та  Східної
Європи і ін. (40.-с.132-224).  У  цілому,  їхня  діяльність  активно  сприяє
розвиткові світової науки, прискоренню темпів  науково-технічного  прогресу,
пошукові шляхів спільного вирішення складних  соціально-економічних  завдань
сучасності та зміцнення взаєморозуміння між народами.
    Значення  міжнародних  неурядових  організацій  у   галузі   соціально-
гуманітарних наук  суттєво  зростало  у  зв’язку  з  необхідністю  вирішення
широкого кола ідеологічних і політичних проблем,  що  постійно  виникали  на
світовій арені. Так, заслуговують на  увагу  дослідження  тенденцій  “нового
економічного порядку”, що  розроблялися  МРСН  і  МРФГН  спільно  з  ЮНЕСКО.
Міжнародний  комітет  історичних  наук  зосереджував  зусилля  на   вивченні
проблем  другої  світової  війни.  Велике  наукове  значення  мають  спільні
наукові розробки  “Про  роль  науки  в  розвиткові   слов’янських  культур”,
“Балканські культури і  Захід”,  “Комплексні  проблеми  історії  і  культури
народів Центральної і Південно-Східної Європи” (4.-1982.-вип.6.-с.38-40)  та
багато інших, націлених на забезпечення більш правильного розуміння суті  та
характеру  соціально-економічних  процесів  сучасного  світу,  юридичних  та
ідеологічних передумов порушення прав людини і т.п.
    Розглядаючи співробітництво  України  з  міжнародними  організаціями  у
контексті  наукової  діяльності,  особливо  слід  відзначити   співпрацю   з
ЮНЕСКО—однією   з   найбільших   і   впливових   міжнародних    організацій,
спеціалізованої установи ООН, покликаної дбати про розширення  культурних  і
наукових зв’язків у світовому масштабі. Близько 250  неурядових  організацій
носять консультативний статус  при  ЮНЕСКО,  більше  400—підтримують  з  нею
ділові  контакти  (9.-с.4).  Результативність  зв’язків  України  з   ЮНЕСКО
визначається вагомим практичним внеском у роботу Організації.  Лише  у  1980
р.  делегації  і  представники  України  взяли  участь  у  27  конференціях,
нарадах, інших заходах ЮНЕСКО,  у  тому  числі  в  роботі  21-ї  Генеральної
Асамблеї  ЮНЕСКО  (Бєлград,  23.09-28.10,  1980  р.),  Третьої  європейської
конференції міністрів освіти, Всесвітнього конгресу “Освіта і  роззброєння”,
міжурядової  конференції  з  питань   співробітництва   у   галузі   масової
інформації, конференції  з  розвитку  культурної  політики  в  Європі  тощо.
Україна—учасниця розробки багатьох резолюцій ЮНЕСКО, зокрема: “Вклад  ЮНЕСКО
у сприяння реалізації прав людини й  ліквідації  колоніалізму  та  расизму”,
“Рівноправне  і  взаємовигідне  культурне  співробітництво—важливий   фактор
зміцнення миру, дружби і взаєморозуміння між  народами”,  а  також  основних
принципів нового міжнародного інформаційного порядку  (14.-оп.25.-спр.2137.-
арк.142-143).
    Зовнішньополітичним інтересам України і  вирішенню  проблем  розширення
міжнародного співробітництва відповідала значна  кількість  заходів  ЮНЕСКО,
проведених у наступні роки, Так, заслуговують на увагу Четверта  регіональна
конференція міністрів освіти зарубіжних країн (Париж, жовтень 1988  р.),  ІІ
сесія Міжурядового комітету програми  з  інформатики  (Париж,  жовтень  1988
р.),  Х  сесія  Міжнародної  координаційної  наради  з  програми  “Людина  і
біосфера” (14.-оп.25.-спр.3372.-арк.46-49), а також інші.
    У якості спостерігача  Україна  брала  участь  у  роботі  Першої  сесії
Міжурядового  комітету  експертів  із  Всесвітнього   десятиліття   розвитку
культури (Париж, вересень 1988 р.), зробивши повідомлення  про  створення  в
Україні національного комітету з “Десятиліття” і про намічені  у  зв’язку  з
цим заходи (14.-оп.25.-спр.3372.-арк.48).
    Варто зауважити, що загалом питаннями науки  з  метою  розвитку  ЮНЕСКО
почала  надавати  першочергового  значення  лише  наприкінці  1960-х  рр.  У
відповідь на побажання більшості  членів-держав.  З  часом  робота  у  цьому
напрямку  стала  досить  різноманітною.   Зокрема   це—дослідження   проблем
фундаментальних і прикладних наук, пропаганда досягнень науки  і  технологій
з метою розвитку  країн  і  прогресу  людства  в  цілому,  активне  сприяння
міжнародному   науковому   співробітництву   і   т.д.    Уже    в    першому
середньостроковому плані ЮНЕСКО (1977-1982 рр.), затвердженому  19-ю  сесією
Генеральної конференції від 29.11.1976 р., у  розділі  “Примінення  науки  і
техніки в інтересах людини і суспільства” зосереджувалася увага  на  наданні
допомоги у питаннях розробки  і  здійснення  наукової  політики,  підвищення
ефективності планування та фінансування у науково-технічній сфері,  а  також
розвитку  наукових  досліджень,  міжнародного  й   регіонального   наукового
співробітництва (8.-с.105-120).
    У другому середньостроковому плані ЮНЕСКО (1984-1989 рр.) затвердженому
4-ю позачерговою сесією Генеральної конференції, що проходила  у  листопаді-
грудні  1982  р.,  проблемам  науки  уже  присвячувалося  кілька  програмних
областей, зокрема: “Науки  і  їх  примінення  з  метою  розвитку”,  “Системи
інформації і доступ до знань”, “Наука,  техніка  і  суспільство”,  “Оточуюче
людину середовище, ресурси землі і моря” (1). Беспосередньому виконанню  цих
програм  передувало  проведення  значної  аналітичної  роботи  ЮНЕСКО   щодо
виявлення основних тенденцій  розвитку  сучасної  науки,  її  економічних  і
соціальних аспектів.
    Третій середньостроковий план (1990-1995 рр.) було ухвалено 25-ю сесією
Генеральної   конференції   ЮНЕСКО   16.11.1989   р.   У   його    преамбулі
підкреслювалося, що на рубежі ХХІ ст. людство стикається з  трьома  значними
проблемами—миру, розвитку і охорони навколишнього  середовища.  Вибір,  який
потрібно зробити, буде мати  наслідки  для  суспільного  майбутнього  всього
людства. Тому на  сучасному  етапі  виключного  значення  набуває  зміцнення
багатостороннього співробітництва народів. Питанням  науки  відводилися  дві
головні програмні області:  “Наука  в  інтересах  прогресу  і  навколишнього
середовища” (підпрограми: “Наука і техніка з  метою  розвитку”,  “Управління
навколишнім  середовищем  і  природними  ресурсами”,   “Наука,   техніка   і
суспільство”); “Людина і суспільство у світі, що  змінюється”  (“Міжнародний
розвиток соціальних і гуманітарних наук”, “Аналіз соціальних змін  і  внесок
соціальних і гуманітарних наук в інші основні прграмні  області”)  (10.-с.3-
23).
    Соціально-гуманітарною науковою  спрямованістю  відзначається  програма
“Наука, техніка  і  суспільство”.  Оскільки  питання,  які  розглядаються  у
даному розділі, торкалися кількох  основних  груп—політичних  і  економічних
кругів, наукового співтовариства  і  широкого  суспільного  загалу,—основною
метою програми  став  розвиток  діалогу  між  цими  групами  для  підвищення
інтенсивного  обміну  науково-технвчними   досягненнями.   Перелік   завдань
програми  передбачав  надання  допомоги  державам-членам   щодо   визначення
стратегії науково-технічного розвитку (консультативні  послуги,  допомога  в
організації конференцій, симпозіумів, семінарів з  метою  обміну  думками  з
приводу формування наукової політики на  регіональному  та  субрегіональному
рівнях);  розробку   міжнародних   програм   підготовки   кадрів,   наукових
досліджень, обміну інформацією тощо.  Було  зосереджено  увагу  на  вивченні
зв’язку  між  технічним  прогресом  і   пов’язаними   з   ним   соціальними,
економічними та культурними змінами.
    Загалом, Україна виступає  активним  учасником  реалізації  міжнародних
наукових  програм  ЮНЕСКО.  Варто  зауважити,   що   у   проектах   розробки
інформаційно-пошукової системи СДС (АЙСИС), досліджень соціальних  наслідків
упровадження  нових  технологій  вітчизняні   спеціалісти   завжди   займали
провідне становище, представляючи у  минулому  інтереси  всього  СРСР  (14.-
оп.25.-спр.3372.-арк.50).Заслуговують  на   увагу   дослідження   соціально-
гуманітарних аспектів програми “Людина і біосфера” (МАБ), проголошеної  16-ю
сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1970 р.
    Головною метою програми стала розробка “основи в рамках  природничих  і
соціальних  наукдля  поліпшення  глобальних  стосунків  між  людиною  та  її
оточенням;  прогнозування  впливу  нинішньої  життєдіяльності   на   світове
майбутнє з метою раціонального використання і збереження ресурсів  біосфери”
(8.-с.365).  Уже  на  початку  1978  року  МАБ  охоплювала  14   міжнародних
проектів, у руслі яких 52 країни світу виконували близько  450  національних
проектів.
    Національний комітет України з програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера” (діє
з грудня 1973 р.) забезпечує ділові контакти  з  Міжнародною  координаційною
радою МАБ, здійснює координацію і  науково-методичне  керівництво  розробкою
програми  в  Україні.  У  травні  1981  року  було  затверджено  Національну
програму МАБ України на 1981-1985 рр. і на період до 1990 р. Уже в  1984  р.
вітчизняні науковці брали участь у реалізації 8 проектів, одного  субпроекту
і  окремих  міждисциплінарних  проектів  МАБ.  Робочі   групи   Національної
програми координували дослідження 82 науково-дослідних і вузівських  установ
України (11.-с.101).
    Наслідки  аварії  на  Чорнобильській  АЕС  внесли   суттєві   зміни   в
Національну програму МАБ. Уже програмою на 1986-1990  рр.  і  на  період  до
1995 р. передбачалися комплексні наукові  розробки  з  екологічних  проблем,
питань гармонізації взаємодії людини і навколишнього середовища  в  Україні,
прогнозування можливих негативних наслідків господарської діяльності.  У  її
реалізації  взяло  участь  25  наукових  установ  НАН  України.  Дослідження
здійснювалося з 140 тем.
    Вагомий  внесок  здійснює  ЮНЕСКО  у   налагодженні   рівноправного   і
взаємовигідного співробітництва між народами у  культурній  сфері.  У  різні
часи Організацією проводилися всесвітні кампанії щодо захисту  і  збереження
пам’яток історії і культури. Заслуговує на  увагу  розробка  проекту  ЮНЕСКО
“СХІД—ЗАХІД”,  перед  яким   ставилась   мета   розповсюдження   об’єктивної
інформації та обміну  справжніми  культурними  й  духовними  цінностями  між
двома антагоністичними на той час “світами”.
    До міжнародних правових документів, ухвалених ЮНЕСКО і  спрямованих  на
розвиток міжнародних культурних зв’язків та збереження  культурних  надбань,
слід внести Конвенцію про захист культурних цінностей  у  випадку  збройного
конфлікту  (1954  р.),   Декларацію   принципів   міжнародного   культурного
співробітництва (1966 р.). Ще в 1972 р. 17-ю сесією Генеральної  конференції
ЮНЕСКО було схвалено резолюцію “Заходи по  збереженню  національних  культур
як об’єктивної основи культурного прогресу людства  і  розвитку  міжнародних
культурних зв’язків”. Варті  уваги  Рекомендація  і  Конвенція  про  заходи,
спрямовані на заборону і запобігання незаконному вивозу,  ввозу  і  передачі
права власності на  культурні  цінності  (1964;  1970  рр.),  Конвенція  про
охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.).  Останні  два
документи Україною ратифіковані в  1988  р.,  що  значно  сприяло  зростанню
авторитету республіки і розширенню її участі в культурних  програмах  ЮНЕСКО
(14.-оп.25.-спр.3372.-арк.48-49).
    Значне місце в діяльності ЮНЕСКО займає вивчення слов’янських  культур.
Ураховуючи їх світове значення, а також  зростаючий  до  них  інтерес,  16-ю
сесією Генеральної Асамблеї було затверджено  спеціальний  проект  “Вивчення
культур  слов’янських  країн”.  Слов’янознавство  в  Україні  є  традиційною
науково-гуманітарною   галуззю,   тому   цілком   зрозумілими   є    наукова
зацікавленність та дієва участь  вітчизняних  учених  у  реалізації  заходів
ЮНЕСКО, присвячених славістиці. Заслуговує на увагу  проведення  симпозіумів
і конференцій: “Соціальні і гуманістичні  цінності  слов’янських  літератур”
(Варшава, 1972 р.), “Слов’янські культури  в  епоху  формування  і  розвитку
слов’янських націй” (Москва, 1974  р.),  “Слов’янські  культури  і  Балкани”
(Варна, 1975 р.), “Слов’янські  культури  в  історії  європейських  культур”
(Берлін, 1976 р.).
    Розвиток слов’янського  проекту  і  подальша  його  інтернаціоналізація
вимагали  створення  відповідного  постійного  діючого   органу,   який   би
забезпечив  координацію  наукових  зусиль  у  міжнародному   масштабі   щодо
вивчення слов’янських культур. Таким органом стала  Міжнародна  асоціація  з
вивчення і поширення слов’янських  культур,  створена  у  1976  р.  Інтереси
українських  науковців  в  Асоціації  представлені   Комітетом   України   з
реалізації   проекту   ЮНЕСКО    “Вивчення    і    поширення    слов’янських
культур”(функціонує з 1973 р.). У 1983 р.  до  складу  Бюро  Асоціації  було
обрано   голову   Українського   комітету,   член-кореспондента   АН   УРСР,
Г.Д.Вервеса (38.-с.107-109).
    У  1980-х  рр.  зусилля  Українського   комітету   концентрувалися   на
підготовці й виданні міжнародної колективної праці, виконуваної  під  егідою
ЮНЕСКО,—“Нариси історії культури  слов’ян”  у  8-ми  томах,  а  також  серії
ЮНЕСКО “Видатні  діячі  слов’янської  культури”  (4.-1990.-вид.21.-с.24-26).
Зокрема, у 1982 р. вийшов з друку нарис, присвячений  життєвому  і  творчому
шляху   Т.Г.Шевченка,   підготовлений   член-кореспондентом    АН    України
Л.О.Новиченком.   Заслуговує   на   увагу   публікація   ЮНЕСКО   “Антологія
української радянської поезії”.
    Міжнародного визнання здобула  робота  українських  вчених-славістів  у
рамках проведення у 1979 р. у м. Києві Міжнародної наукової  конференції  на
тему  “Сучасні  слов’янської  культури:  розвиток,  взаємодія,   міжнародний
контекст”, організованої АН України, Комісією УРСР у справах ЮНЕСКО на  базі
Інституту літератури ім.  Т.Шевченка  (взяло  участь  18  країн).  Матеріали
конференції опубліковано у 1982 р. (50).
    Слід  відзначити  також  видання   ЮНЕСКО   “Дерев’яна   скульптура   і
архітектура”, художнього альбому,  підготовленого  українськими  науковцями,
працю професора Г.М.Шевчука “Культурна політика в УРСР”, яка вийшла з  друку
в серії ЮНЕСКО “Культурна політика: дослідження і документи” у 1981 р.  тощо
(38.-с.110-111).
    У галузі слов’янознавства українські науковці  активно  співпрацюють  з
Міжнародним   комітетом   славістів.   Міжнародні   з’їзди   славістів,   що
відбуваються кожні п’ять років, збирали найбільш представницьке коло  вчених
різних країн світу. У  1973,  1978,  1983,  1988  і  1993  рр.  такі  з’їзди
відбувались  у  Варшаві,  Загребі-Любляні,  Києві,  Софії   та   Братиславі.
Готуючись заздалегідь, славістичні форуми  значно  інтенсифікували  контакти
вчених-гуманітаріїв  України  з  зарубіжними  колегами,  у  цілому  сприяючи
розвиткові наукової думки.
    Окремо слід відзначити ІХ з’їзд славістів (30.08-8.09.1983 р., м.Київ).
Славістичний форум на найвищому рівні проводився в Україні  вперше  і  набув
особливого значення у  зв’язку  зі  святкуванням  у  1982  р.  1500-літнього
ювілею  Києва.  Ще  в  1979  р.  було  затверджено  організаційний   комітет
(голова—академік  М.П.Алексєєв,   перший   заступник—академік   П.Т.Тронько,
виконуючий на цей час обов’язки президента Міжнародного комітету  славістів,
заступники—член-кореспонденти В.М.Русанівський і Г.Д.Вервес). На  оргкомітет
покладалася значна  робота  щодо  підготовки  й  безпосереднього  проведення
з’їзду.
    У роботі форуму взяло участь більше 1000 делегатів з 28 країн світу,  у
тому числі близько 400—з 12 країн  “соц.  співдружності”.  Як  учасники  або
гості активно працювали вчені багатьох наукових установ і вузівських  кафедр
України (14.-оп.25.-спр.2052.-арк.21-22).
      Розглядаючи  дослідження  слов’янознавчої   проблематики   в   рамках
міжнародного  наукового  співробітництва,  слід  детальніше  зупиниТися   на
підсумках  5-го  Міжнародного  конгресу  археологів-славістів   (Київ,   18-
25.09.1985 р.). У його роботі взяло участь 335 делегатів, у тому  числі  163
вчених з 12 зарубіжних країн.  Головна  тема  форуму—проблеми  стародавнього
слов’янського  міста,  його  роль  у  розвиткові   економіки,   культури   і
політичного  життя  слов’ян.  Було  підведено  підсумки  розробок   сучасної
археологічної науки з питань стародавнього слов’янського суспільства.
    На пленарних засіданнях заслухано 10, а в шести секціях—250  доповідей,
проведено  цикаві  дискусії.  Відбулись  виїзні  засідання  у  Чернігові  та
Переяслав-Хмельницькому. Конгресу  присвячувалася  виставка  нових  архівних
матеріалів “Слов’яни і Русь”. Керував роботою форуму  президент  Міжнародної
унії  слов’янської  археології  (МУСА)  академік  Б.А.Рибаков   (14.-оп.32.-
спр.2228.-арк.78).
    Під кутом розширення міжнародного співробітництва заслуговує  на  увагу
проект резолюції “Участь  ЮНЕСКО  у  святкуванні  1500-річчя  заснування  м.
Київа”,  внесений  делегацією  від  України  на   21-й   сесії   Генеральної
конференції  ЮНЕСКО  (вересень-жовтень  1980  р.).  В  одностайно  схваленій
резолюції передбачалися заходи щодо популярізації ювілею  і  використання  з
цією метою засобів масової інформації та інших можливостей ЮНЕСКО.  Комплекс
ювілейних заходів під назвою “Дні Київа  в ЮНЕСКО” відбувався  з  31.03.  по
9.04.1982 року в  столиці  Франції  під  патронажем  генерального  директора
ЮНЕСКО А.М.Боу  (14.-оп.32.-спр.1661.арк.204).  Значний   політичний  виграш
було одержано в результаті проведення в ЮНЕСКО  заходів,  приурочених  1000-
літтю  введення  християнства  на  Русі.  У  роботі  міжнародного  наукового
симпозіуму, що відбувався у зв’язку з нагоди ювілею у  штаб-квартирі  ЮНЕСКО
(червень-липень 1988 р.), активна участь  належить  делегації  від  України.
Паралельно з симпозіумом працювала велика ювілейна виставка,  помітне  місце
у якій займала  експозиція,  підготовлена  Міністерством  культури  УРСР  та
Українським товариством дружби і культурного зв’язку з зарубіжними  країнами
(14.-оп.25.-спр.3372.-арк.48).
    До програмних резолюцій ЮНЕСКО з культури  також  було  внесено  чимало
пропозицій,  запропонованих  представниками  від  України  у   різні   часи.
Зокрема, слід відзначити тему “Міжнародний контекст національної  культури”,
якою передбачалося  проведення  досліджень  щодо  визначення  місця  і  ролі
національних і регіональних культур у системі  світової  культури,  вивчення
взаємозалежності культурних взаємин у рамках окремого регіону і в  контексті
розвитку світової  цивілізації.  Делегацією  України  ініційовано  створення
Міжнародного    консультативного    координаційного    центру,    який     у
співробітництві  з  національними  бібліографічними   службами   задовольняє
зростаючі запити держав-членів у  повноті  інформації  про  поширення  їхніх
культур у регілнальному і світовому масштабі.
    У цілому, регіональна діяльність  у  сфері  науки  здійснюється  ЮНЕСКО
через регіональне бюро в галузі науки і техніки (діє з  1971  р.).  На  24-й
сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1987 р.)  з  ініціативи  представників
ряду держав-членів європейського регіону схвалено  рішення  про  організацію
самостійного Європейського регіонального бюро з  науки  і  техніки  (ROSTE).
Його практична робота розпочалася у грудні 1988 р. (23).
    17 квітня 1991 р.  президентом  АН  України  академіком  Б.Є.Патоном  і
керівником ROSTE В.А.Кузьминовим укладено угоду про наукове  співробітництво
між АН України і  Європейським  регіональним  бюро.  У  документі,  зокрема,
зазначалося,  що  сторони  надаватимуть  підтримку  і  возьмуть   участь   в
організації відкритих  європейських  проектів  по  співробітництву  з  таких
пріоритетних  наукових  галузей   як   екологія,   інформатика,   управління
дослідницькими і  інноваційними  процесами,  соціально-економічні  й  етичні
проблеми розвитку науки, створення  банку  даних  з  окремих  наукових  сфер
тощо.  Підкреслювалася  спрямованність  спільних  зусиль   щодо   заохочення
європейського  науково-технічного  співробітництва  в  області   мінімізації
наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і ін. (24). Для координації  спільної
діяльності  у  рамках  угоди  створено  робочу  групу,  передбачене  щорічне
планування спільних дій, узгоджених з Комісією України у справах ЮНЕСКО.
    Дещо раніше, у листопаді 1990 р. укладено угоду  між  ROSTE  й  Центром
досліджень науково-технічного потенціалу та історії  науки  ім.  Г.М.Доброва
про реалізацію міжнародного дослідницького проекту “Проблеми відтоку  кадрів
у Європі”. Цей проект ініційований ROSTE і в його виконанні бере  участь  51
дослідник із 10 європейських країн (9.-с.33-34).
    У   галузі   соціально-гуманітарної   наукової   проблематики   Україна
співпрацює також з іншими спеціалізованими  установами  ООН.  Зокрема,  слід
відзначити участь у  роботі  Європейської  економічної  комісії  ООН  (ЄЕК),
членом якої Україна є з 1947 р., тобто з часу заснування. Співробітництво  у
рамках  ЄЕК  дало  змогу  українським  спеціалістам  впливати  на   тематику
досліджень комітетів  і  робочих  груп  комісії,  тримувати  цінну  науково-
технічну  інформацію  та  передавати  її  республіканським   установам   для
узагальнення і  застосування  на  практиці,  що  сприяло  прийняттю  власних
управлінських рішень і визначенню пріоритетів у науковій політиці.
    Вченими України здійснюється численна підготовка  розробок  для  ЄЕК  з
різних наукових галузей. Заслуговують на увагу “Основні  принципи  й  методи
визначення  економічної  ефективності  автоматизованих   систем   управління
виробництвом промислових  підприємств”,  “Прогнозування  розвитку  освіти  в
Українській  РСР”,  “Житлове  будівництво  в  Українській  РСР”,  розроблені
вітчизняними спеціалістами і направлені в Секретаріат ЄЕК  у  1971-1972  рр.
(12.-оп.46.-спр.511.-арк.20;  45).   Науковці   України   взяли   участь   у
реалізації проекту спільного вивчення методології довгострокових  досліджень
у соціальній сфері, ухваленого  рішенням  Комісії  і  визначеного  програмою
роботи Економічних радників урядів країн ЄЕК на 1970-1971  рр.  (12.-оп.46.-
спр.510.-арк.3).  Лише  в  1983  р.  було  напрацьовано   і   направлено   в
Секретаріат  ЄЕК  доповіді:  про  організацію,   проведення   і   управління
міжнародними  дослідженнями  у  різних  галузях  наукової  і   господарської
діяльності; про досвід республіки в галузі децентралізації; про  перспективи
розвитку міст і районів УРСР; про стратегію  національного  використання   і
охорони підземних вод в УРСР і ін. (55.-с.41-44).
    Варта уваги робота 43-ї сесії ЄЕК, у якій взяло участь 34 країн-членів.
Було затверджено програму роботи Комісії на  період  до  1992  р.,  ухвалено
розроблювані  у  попередні  роки  такі  важливі  документи,   як   “Загальна
економічна  перспектива  до  2000  р.”,   “Регіональна   стратегія   охорони
навколишнього середовища і національного використання природних  ресурсів  у
країнах-членах ЄЕК”, “Декларація про збереження флори,  фауни  і  середовища
їх помешкання”,  дослідження  “Тенденції  і  перспективи  розвитку  лісового
господарства в Європі до 2000 р.”. Вони відкрили перспективи  для  подальшої
активізації  роботи  Комісії  з  напрямів,  що   відповідають   національним
інтересам східноєвропейських країн, у тому числі і України.
    Делегація республіки на 43-й  сесії  ЄЕК  брала  участь  в  обговоренні
широкого кола питань діяльності Комісії, у  виробленні  підсумкових  рішень.
Було виголошено 13 доповідей з  окремих  пунктів  порядку  денного,  у  яких
широко висвітлювалися проблеми розвитку економіки  України  в  нових  умовах
(14.-оп.25.-спр.3376.-арк.6-9).
    Участь  наукових  установ  України  у  здійсненні  поточних  програмних
заходів міжнародних організацій є  суттєвим  джерелом  валютних  надходжень.
Наприклад, лише в 1988 р. закінчився термін зобов’язань Секретаріату  ЮНЕСКО
з п’яти проектів на загальну суму більш як 33  тис.  американських  доларів.
Окрім цього, вдалось укласти 11 нових контрактів на суму 92750 доларів  США.
Кошти використано  на  придбання  12  комплектів  наукового  обладнання  для
Інституту  кібернетики  АН  України,  інститутів  ботаніки,  фізики,  Центру
досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки, для  Міністерства
закордонних справ України тощо,  Належна  увага  приділяється  максимальному
використанню  валютних  засобів  Програми  участі  ЮНЕСКО.  Наприклад,   для
проведення в Україні трьох програмних  заходів  і  видання  Бюлетня  Комісії
УРСР у справах ЮНЕСКО у цьому ж, 1988 р., отримано 38 тис.  доларів  США,  а
також згідно з заявками республіки—3 стипендії ЮНЕСКО на загальну  суму  бл.
20 тис доларів (14.-оп.25.-спр.3372.-арк.50), що дало  можливість  здійснити
наукове стажування спеціалістів за рубежем з важливих  для  України  галузей
знань: мікробіології, біотехнології, інформатики тощо. Отже,  міністерствам,
відомствам  і  зацікавленим  вітчизняним  організаціям  необхідно  і  надалі
прикладати зусилля щодо зміцнення існуючих та пошуку нових форм співпраці  з
метою підвищення віддачі від участі в діяльності міжнародних установ.
    У розглядуваний період, у рамках роботи міжнародних організацій Україна
здійснювала активне співробітництво з країнами східноєвропейського  регіону.
Історичні   реалії   70-80-х   рр.   спонукали   до   координації    позицій
соціалістичних країн на міжнародній арені.  Так,  16-20  червня  1980  р.  у
Варшаві проходила 18-та координаційна нарада комісій соціалістичних країн  у
справах ЮНЕСКО, головна увага якої зосереджувалася  на  питаннях  підготовки
до  21-ї  сесії  Генеральної  конференції  ЮНЕСКО  (Бєлград,  1980  р.),  де
обговорювався проект програми і бюджету ЮНЕСКО на 1981-1983 рр.,  проект  6-
річного плану діяльності Організації на 1984-1989 рр. (14.-оп.25.-спр.2137.-
арк.67). З 19 по 22 серпня 1980 р. у Берліні відбулась нарада  представників
соц. країн на тему “Вклад ЮНЕСКО у  демократизацію  міжнародних  відносин  у
сфері обміну інформацією”. Було розглянуто широке коло питань, пов’язаних  з
можливостями    використання     потенціалу     засобів     інформації     у
зовнішньополітичних  і  пропагандиських  інтересах  країн  соціалізму  (14.-
оп.25.-спр.2137.-арк.87-91). Пдібна нарада проходила в Києві, на  якій  було
остаточно погоджено  позиції  з  усього  комплексу  проблем  інформації,  що
розглядалися 21-ю сесією Генеральної конференції та іншими  форумами  ЮНЕСКО
(14.-оп.25.-спр.2137.-арк.142-147).
    У жовтні 1988 р., виконуючи функції координатора у групі соціалістичних
країн на 43-й Генеральній Асамблеї  ООН,  делегацією  України  виголошено  5
заяв від імені  східноєвропейських  країн,  проведено  22  наради  делегацій
соціалістичних  країн  з  питань  роботи  сесії.  У  співавторстві  з   ЧССР
делегацією України внесено проект резолюції з питань екологічної  безпеки  і
ін.    (14.-оп.25.-спр.3376.-арк.26-29).     Досвід     ітрадиції     такого
співробітництва, не дивлячись на ідеологічну підпорядкованість  у  минулому,
має вагоме значення для України на  сучасному  етапі.  Поряд  з  цим,  перед
Україною стоять тіж проблеми, над розв’язанням яких  працюють  парламенти  й
уряди країн “перехідного типу” Центральної і Східної Європи.  Світова  наука
і практика  не  має  досвіду  трансформування  централізованої  економіки  в
цивілізовану ринкову.  Поради  і  рекомендації  вітчизняних  та  міжнародних
експертів нерідко вступають у протиріччя  з  обставинами  життя  не  лише  в
короткостроковому, але  й  в  перспективному  вимірі.  Тому  лишень  завдяки
наполегливій спільній праці, творчому  обміну  думками  і  досвідом  можливе
позитивне вирішення згаданих труднощів.
    Підбиваючи підсумки, слід  наголосити,  що  Україна  виступає  активним
учасником міжнародних організацій. Уже наприкінці  1970-х  років  вона  була
членом більш як 70 міжнародних установ  і  брала  участь  у  реалізації  118
міжнародних   угод   і   договорів   про   економічне   й   науково-технічне
співробітництво Радянського Союзу.  Звичайно,  у  70-80-х  рр.  Україна,  як
складова  фактично  унітарної  держави,  проводила  на   міжнародній   арені
зовнішньополітичний курс СРСР. Проте, навіть  за  тих  умов,  Україною  було
висунуто багато цікавих ініціатив та  пропозицій.  Саме  в  ті  роки  набуто
необхідного досвіду і закладено підвалини нинішньої активної  позиції  нашої
держави в галузі багатосторонньої дипломатії.
    Спільна  праця  з  міжнародними  економічними,  науково-технічними   та
освітніми організаціями відіграла недвозначну роль у розвиткові  вітчизняної
науки, налагодженні наукових контактів не лише  на  багатосторонній,  але  й
двосторонній  основі,  у  підготовці   власного   корпусу   спеціалістів   з
міжнародних  проблем,  суттєво  сприяє  у  подальшій  адаптації  вітчизняної
економіки, науки, техніки до умов світового розподілу праці.
    Із здобуттям Україною незалежності набули якісно нового змісту членство
в   ООН   та   її   спеціалізованих   установах.    Зміцнення    міжнародної
правосуб’єктності  відкрило  нові  обрії,  величезну   царину   застосування
невикористаних   раніше   потенційних   можливостей.   На   ниві   наукового
співробітництва актуальними завдвннями є розширення і зміцнення  міжнародних
зв’язків України у сфері  науки  і  технологій,  встановлення  безпосередніх
відносин між вітчизняними і  зарубіжними  науковими  центрами.  Партнерський
характер та спрямованість на перспективу, безумовно, призведуть  до  якісних
зрушень у взаємостосунках між ними, а також на шляху інтеграції  української
науки в русло світового співобміну.